Work Text:
Вдих.
Капітан штовхає його слухняне тіло на татамі і відчайдушно цілує.
Видих.
Чорне, як смола, волосся, вільно розмістилось на подушках. Воно неслухняно вʼється, звивається, так само як його господар, коли нестримно вигинає спину, підставляючись під чужі дотики.
Стогін.
Його тіло тремтить, коли його капітан зриває з нього (та з себе) одяг і хапає своїми неймовірно сильними руками за талію, залишаючи на світлій шкірі плями рожевих слідів.
Більше. Йому хочеться більше цього безумства, щоб заглушити ниючий біль в глибинах його серця. Щоб забутися.
Заракі Кенпачі.
Він справді чудово допомагає справлятись з цим. Він завжди так бережно, акуратно розтягує Юмічіку, завжди використовує так багато мастила, щоб пальці безперешкодно ковзали всередині пʼятого офіцера. Так добре розробляє його, щоб потім увірватись всередину його тіла одним грубим поштовхом і одразу задати швидкий темп.
Юмічіка з радістю приймає його всього. На цей раз також. Рвано хапає ротом повітря, як риба, яку викинуло на берег. Але подається назустріч капітанові, рухає стегнами, намагається якомога сильніше скоротити відстань між ними.
– Добре, хороший хлопчик.. – шепоче Кенпачі прямо в вухо, пускаючи табун мурах по хребті хлопця. – Що ти хочеш, щоб я зробив?
– Трахни мене так, щоб я забув своє імʼя.. блять. І поцілуй мене. – Юмічіка не просить. Він командує. У Заракі немає права вибору. (Йому так хочеться думати, але пʼятий офіцер знає, що незважаючи на зухвалий тон його голосу, він справді благає.)
Заракі виконує його наказ (прохання) і, схопивши офіцера за щелепу однією рукою, накриває його рот своїм. Він цілує довго, мокро та пристрасно. Паралельно по-звірячому вбиваючись в Юмічіку, змушуючи того закочувати очі від болісної насолоди.
Коли все почалося?
Можливо тоді, як Юмічіка повалив свого капітана, сідлаючи його коліна. І рівним тоном промовив «Я хочу, щоб ти трахнув мене. Хоча ні. Я хочу, щоб ти трахав мене. Не один клятий раз.»
Чи тоді, коли Заракі сам припер хлопця до стіни, потираючись своїм твердим членом об його промежину, а потім змусив опуститись на коліна і відсмоктати йому.
Дурниці. Вони обоє знають, що це почалось з того самого дня.
Пʼянка в казармі одинадцятого загону. Ячіру бігає по залу для тренувань з викраденим з маєтку Кучікі чорним маркером, який не змивається просто так (якісь новітні технології зі світу живих, які дійшли до дворян суспільства душ), та розмальовує обличчя вкрай пʼяних рядових. Мадараме метушиться десь там, намагаючись її заспокоїти.
Капітан Заракі сидить прямо перед ним.
Пʼє віскі (також вкрадене з маєтку Кучікі) і дивиться прямо йому в очі.
– Я ж бачу, як ти дивишся на нього, — каже він, не розриваючи зоровий контакт.
Юмічіка давиться вином. Дивиться приголомшено, та швидко опановує себе. Випиває алкоголь до дна і робить якомога невинний вираз обличчя.
– Не розумію, про що мов–
– Не намагайся брехати. Я знаю тебе краще, ніж ти думаєш.
Що означають ці слова? Невже… капітан знає. Юмічіка відчуває страх. Страх дратує, мерзенно смикає внутрішні струни, залишаючи в грудях важкий комок невпевненості. Та він бере себе в руки, повертає знахабнілий тон, і зухвало промовляє:
– І що з того?
Заракі мовчить і продовжує пити. “Скажи що-небудь, – відчайдушний крик дзвенить в голові офіцера. – Скажи, що саме ти знаєш? Про моє занпакто? Про мою нерозділену закоханість в Мадараме? Про все?”
Питання зʼявляються в голові одне за одним, та Юмічіка не промовив ні слова.
Вони пʼють весь вечір, до безпамʼятства. А на ранок просинаються разом у капітанській спальні. Без одягу. І в Юмічіки чомусь боліла спина.
Потім Юмічіка згадав. Згадав, як шепотів, що кохає його, що не витримує цієї нерозділеної любові до Іккаку Мадараме. Згадав, як Заракі Кенпачі його заспокоював. Заспокоював своїми губами на його тілі.
Це стало їхньою маленькою таємницею і спільною розрадою.
Відтоді і дотепер.
— Блять, капітане… – Юмічіка голосно стогне, запускає нігті в його спину, дряпає, змушуючи гарчати. Заракі кілька разів грубо штовхається і виходить, щоб перевернути офіцера на живіт і продовжити трахати знову. Правою рукою він знерухомлює його руки, утримуючи їх над його головою.
— Хто тобі дозволив випускати кігті, кицю? — каже він в процесі. Його голос нижчий, ніж зазвичай.
“Ох, яке полегшення, — думає Юмічіка, — Тепер подушка глушить стогони та крики, а отже, можна не стримуватись.”
Кенпачі стискає його ліву сідницю і в наступну мить роздається дзвінкий звук удару його долоні об тіло.
— Ах! Блять! — Юмічіка скрикує від несподіваного удару. Його половинка палає, розливаючи тепло по всьому тілу. Рот відкрився сам по собі, по підборіддю стікає слина. Кенпачі, як на зло, бʼє членом прямісінько по простаті, змушуючи офіцера горіти. — О, боги… Я так близько..
— Не смій. Кінчиш, коли я скажу.
Юмічіка хниче. Кенпачі нечасто такий. Він справді дуже ніжний коханець, зазвичай, і це чудово, хлопцю подобається ніжний секс. Але такого Кенпачі Юмічіка просто обожнює.
— М-м-м… Мій капітане… прошу…
Ще один ляпас по сідницям.
— Про що ти просиш? Ну ж бо, я тебе не чую. Скажи це.
Юмічіка мало не плаче. Яке приниження. Його гордість розсипається прямо зараз, під одинадцятим капітаном ґотей тринадцять.
— Ще… відшльопай мене, капітане Заракі.
— Хороший хлопчик. — Кенпачі шалено посміхається і в такт до своїх рухів стегнами додає помахи рукою, кімната наповнюється ляскотом і приглушеними криками офіцера.
Він на межі.
Заракі зупиняється, знову повертає Юмічіку в початкове положення — обличчям до себе, і — о, боги, — нарешті торкається його члена.
— Я… — схлип.
— Ти можеш, — нарешті дозволяє його капітан, і Юмічіка кінчає в ту ж секунду. Кенпачі ще штовхається кілька раз, змушуючи хлопця під ним кричати та звиватись від надчутливості, і витягує член, після чого допомагає собі кінчити рукою.
Юмічіка неймовірний. Весь червоний, з доріжками слини та сліз на обличчі, з їхньою спермою на животі, але все ще такий нереально красивий. Він тремтить після бурхливого оргазму, і Кенпачі не стримується, схиляється, щоб злизати їхні спільні “сліди” з його тіла.
— Такий хороший, такий гарний хлопчик, — муркоче чоловік, і в офіцера піджимаються пальці на ногах.
— Можна, я залишусь у тебе?.. — тихо промовляє хлопець.
— Так кажеш, ніби я колись виганяв тебе після сексу.
І правда. Такого ніколи не було. Заракі завжди дуже… добре відносився до нього. Яким би не був грубим їхній секс — Заракі завжди обіймав його опісля. До самого ранку.
Чоловік ставить ряд коротких поцілунків на блідій шкірі, і нарешті підіймається, на останок мʼяко провівши рукою по обличчю офіцера, розтираючи вологі доріжки.
— Я в душ, — каже капітан і збирається йти. Юмічіка хапає його за руку.
— Я теж.. давай разом.
— Не боїшся, що я схилю тебе до другого раунду? — Кенпачі вигинає неіснуючу брову.
— Не сміши, — пирхає пʼятий офіцер, — Якщо хтось колись і схилить когось, то це буду я. Бʼюсь об заклад, ти вже уявляєш, як просто допомагаєш мені митись і цілуєш без жодного сексуального підтексту, боячись, що я надто втомився.
— Гм. Ти мене розкусив.
Заракі посміхається і йде, ані трохи не зупиняючи хлопця, що прошмигнув слідом.
А може, думає Юмічіка, це все і на краще. Навіть якщо його серце зараз розбите, є шініґамі, який раз за разом збирає його по шматочкам. Шініґамі, який знає всі його секрети, але береже їх. Шініґамі, який ніколи не коментує його слабкість.
І цей шініґамі і правда допомагає йому митись, цілує без жодного сексуального підтексту і (незважаючи на протести офіцера) несе його на руках назад на татамі, бережно вкладає, закутує в ковдру й обіймає всю ніч.