Work Text:
Це тривало вже…
Бен навіть уявити не міг, скільки саме. Важко сказати, коли там, де ти знаходишся, часу не існує взагалі, як класу.
— Ми ж із вами дорослі люди, ґале, — втомлено промовив він. — Запевняю вас, мене ця перспектива анітрохи не втішає, так само, як і вас. Давайте все ж спробуємо.
Дукат закотив очі.
— Красно дякую, командере! То ви таким чином натякаєте, що вважаєте мене настільки потворним? Якщо ви так само мотивуєте своїх підлеглих, маю сумнів, що вони взагалі виконують ваші накази. Ні.
Бен стиснув щелепи, проте стримався. Задля досягнення мети треба було залишатись дипломатичним.
Хоча з кожною новою спробою це ставало дедалі складнішим завданням.
***
Звісно ж, кардасіанці помітили їхню з Дакс спробу дослідити пояс Деноріоса. Хоча Одо на відмінно впорався з диверсією, але їхні інженери зробили просто неймовірне. Корабель Дуката пірнув у кротовину буквально за хвилини після того, як те саме зробила «Ріо-Гранде».
— Наша швидкість впала до двадцяти кілометрів за годину, — сказала Дакс, намагаючись прискорити двигуни. Марно: за якусь мить шатл повністю зупинився й сів. У кротовині?
Зовні гуркотів грім. Шпилі скель пронизували хмаристе небо.
— Яке чудове місце, — промовила Дакс без натяку на сарказм. Її обличчя сяяло, і вона озиралася так, наче їх оточував принаймні квітучий сад.
— Не можу погодитись з цим, — сказав хтось позаду, і Бен здивовано озирнувся. Але у той самий момент світ навколо блимнув і зник.
Зник і сам Бен. Все було біле. Прозоре. Відсутнє.
І увімкнулися спогади.
***
— Ми можемо відчувати насолоду від дотиків до інших, — пояснив Бен, коли істоти, що схопили їх, здивувалися згаданим поцілункам.
— Насолоду? Що таке насолода?
— Це задоволення… — Бен замислився, як же саме пояснити, проте вони знову змінили оточення — на цей раз на райзіанський пляж.
Керзон Дакс, ні, істота у подобі Керзона, відповіла:
— Те саме сказав нам і той, інший. Що це для вас важливо. Що тілесні створіння потребують приємної стимуляції. Що це найкраще. Що таке — найкраще?
— Хто — інший?
— Він.
На піску стояв ґал Дукат.
— Це вже не смішно, Дамаре, — сказав він невдоволено, дивлячись на Керзона. — Перестань ставити мені безглузді питання…
Керзон перевів погляд на Бена.
— Покажіть нам насолоду!
І зник.
— Дамаре! Дамаре? Куди ти подівся! — гримнув Дукат. — Я не віддавав наказу телепортуватись!
Він закрутив головою.
— Командере! — вигукнув він розлючено, розвернувшись врешті решт до Бена. — Я не розумію. Де моя команда? Де мій корабель? Якщо це якась пастка Федерації, клянуся, ви за це заплатите.
Бен зітхнув. З моря дмухнув теплий вітерець, хвилі м’яко перекочувалися берегом, але варто було пам’ятати, що це лише ілюзія.
— Боюся, Федерація тут ні до чого. — Він підійшов до води та торкнувся її носком черевика. — Мій офіцер з науки зник також, разом із нашим шатлом. Але до того, як потрапити сюди, ми прийшли до висновку, що ця кротовина — штучного походження, а створили її Пророки.
— Хто?!
— Енергетичні розумні істоти, у яких вірять баджорці. І зараз вони хочуть зрозуміти, що таке тілесна насолода.
Дукат раптом завмер, кліпнув очима, і «ложка» на його лобі налилася блакиттю.
***
— Ви що, командере, пропонуєте мені просто взяти та зайнятись тут сексом? — Дукат був невблаганним. У нього навіть шийні гребені посиніли (від обурення, певне; треба було запам’ятати цю реакцію) і налилися кров’ю. — Неподобство. До того ж, я не маю жодного бажання демонструвати щось подібне задля розваги баджорських духів. Це принизливо!
Це тривало вже… дуже довго. «Сонце» стояло на одному місці в небі. «Хвилі» котилися піском у ритмі спокійного дихання. Голоду чи спраги Бен не відчував, справжньої втоми — теж. Проте роздратування було реальнішим за все реальне, що Бен міг згадати. І причиною був цей триклятий кардасіанець.
— Я все розумію, — примирливо відповів Бен. — Ситуація дуже непроста. Я думаю, Пророки не бажають нам шкоди, а дійсно цікавляться… проблемою фізіологічного задоволення.
— Таке враження, що я маю вважати її своєю власною проблемою, — пирхнув Дукат і розправив плечі. — Але ж ні. Я добре знаю, що таке насолода і якою вона буває, та не маю жодного бажання цим ділитись. Це надто особистий процес. Звісно ж, ми, кардасіанці, ставимося до близькості з великою шаною. Також у нас розповсюджений погляд, що федераджі — розпусні створіння, для яких не існує нічого святого. Раніше я вважав, що це забобони, проте через вас починаю схилятись до думки, що так і є!
Бен потер обличчя долонями і сів на камінь, що стирчав з піску якраз там, де було найзручніше.
— Також я розумію, що цей досвід буде травматичним. — Він дуже обережно добирав слова. Колись Керзон казав йому, що характер дипломата має бути легеньким, як вітерець, але й невблаганним — як ураган. Зараз потрібно було поводитись ніжніше за бриз, що роздмухував Дукату гладенько вкладене волосся. — Я зовсім не бажаю травмувати вас, ґале, але ж ви бачите ситуацію. Ми можемо сидіти тут до скону літ. Пророки не розуміють, що таке час…
— Боюся, командере, ви теж цього не розумієте, — гостро втрутився Дукат та дивно ворухнув шиєю, — якщо вважаєте за потрібне витрачати мій на подібні дурниці!
Бену сильно захотілося його вдарити.
— Але я можу запропонувати, — мирно продовжив він, — послуги нашого радника. Він має досвід з посттравматичними розладами, після зіткнення з борг багато офіцерів зазнали…
— Тобто ви вважаєте секс за щось настільки ж жахливе, як напад борг? Командере, ви не перестаєте дивувати мене…
Бен не витримав. Він скочив на ноги.
— Досить! — вигукнув він. — Досить з мене ваших дошкульних ремарок, спроб мене зачепити та дурних, непотрібних зараз суперечок! Ви до печінки дістали мене своїми… своїми… — Бен захлинувся, намагаючись підібрати влучне слово. — Забаганками! Я ж не прошу вас віддатися мені просто тут на піску! Можна подрочити один одному та й годі! Ніхто нічого не втратить!
Дукат закопилив тонкі губи, дивлячись на Бена знизу догори.
— Командере, — сказав він спокійно. — Не розумію, чому ви раптом так рознервувалися? Я ж не сказав нічого такого образливого, чи ні?
Ну ось, тепер саме Бен виглядав як школяр, якому урвався терпець.
— Я лише хотів попросити вас бути розсудливішим, ґале, от і все, — буркнув він.
Дукат усміхнувся. Якось інакше, ніж раніше — тепліше, чи що?
— Ви все не так зрозуміли. — Усмішка виблиснула у сірих очах і згасла. Бен закляк.
— Що саме я не так зрозумів? Ви ясно дали мені підставу вважати, що…
— Що мені незручно погоджуватись одразу. — Він не став підніматись, але відхилився назад, кинувши на Бена, що височів над ним, цікавим оком. — По-перше, я не готовий.
— У сенсі — не готовий? — Бен усе менше розумів, що відбувається, а відчуття втрати контролю викликало скоріше розпач, а не злість, тому він примусив себе зібратися. — Ви думаєте, я кожного дня готовий до сексу з малознайомим кардасіанцем посеред ніде?
Дукатова посмішка стала занадто схожою на кокетливу.
— Звісно ж так, бо ви офіцер Зоряного Флоту. Безкінечне різноманіття у безкінечній кількості варіантів, хіба ні? Але я мав на увазі не це, — швидко додав він, побачивши, що Бен розлючено відкриває рота. — Я мав на увазі… зовнішність. Я не готовий до еротичних пригод, бо на кораблі не так багато можливостей для гідного догляду за собою. У мене навіть лусочки не відполіровані.
Не втримавшись, Бен реготнув.
— Ну ось, тепер вже саме ви намагаєтесь мені дошкулити, — з ображеною гідністю відповів Дукат. — Спираючись на ваші занадто вільні федеральні принципи. Але ми, кардасіанці, як я вже казав, ставимося до близькості серйозно, а красу вважаємо головною чеснотою людини. Проте для вас, теранця, це порожній звук.
— Зовсім ні, — відповів Бен ніяково. Але Дукат раптом підвівся на ноги, його сіре, з блакитним рум’янцем обличчя опинилося в кількох сантиметрах від Бенового. Його віддих пахнув якоюсь екзотичною смолою. Бен замовк, свердлячи його поглядом у відповідь.
— Але я не договорив, — сказав Дукат, не відводячи очей. — По-перше, я не готовий. По-друге… — Він нахилився ближче, майже торкаючись губ Бена своїми. — По-друге, кохання потребує пристрасті. Пристрасті, а не формальних дипломатичних підстав!
Бен смикнув його до себе й поцілував. Просто щоб той нарешті заткнувся.
Дукат засичав та вчепився довгими руками у його талію. Він відповів на поцілунок, розкривши тонкі губи, його язик настирливо пірнув Бену в рот. Бен притиснув Дуката до себе, не розуміючи, хіть це чи злість, але яка вже різниця? Він мав виграти у цій битві язиків, так чи інакше.
Дукат поступився першим, ковтаючи повітря темними, як сливи, губами. Бен теж перевів дихання. Вони все ще дивилися один одному в очі, не відводячи поглядів.
— Проте мені здається, — Дукат посміхнувся гостро, по-зміїному, — що пристрасті у вас, командере, вистачає на двох.
Тепер вже він поцілував Бена, впустивши його язика собі в рота, глибоко й вогко, аж стукнувшись зубами. Цей поцілунок вийшов повільнішим, до дрижаків приємним, збуджуючим, багатообіцяючим. Тепер вже це точно була хіть, а не лють, Бен відчув потяг усім тілом, від болісно напруженого паху до серця, що швидко й голосно закалатало в грудях.
— Знаєте, командере, я б волів спробувати вас на смак, — сказав Дукат, коли відсторонився вдруге. Він якось швидко, майже умить роздягнувся — броня полетіла на пісок, за нею й інше; Бен встиг лише гімнастерку розстібнути, коли Дукат уже стояв перед ним голим, як у день свого народження.
Без одягу він дійсно здавався… гарним. Бен це був готовий визнати вголос. Показна статура — широкі плечі, але тіло гнучке, тонка талія, довгі стрункі ноги. І луска.
— Не бачу, що саме вам так потрібно було полірувати, — хрипким голосом промовив він. — Все ідеально блищить.
— У вас занизькі стандарти, нічого дивного, — кинув Дукат. — Ну ж бо, знімайте одяг.
Бен неквапливо стягнув один за одним черевики і розстебнув штани, роздивляючись на Дуката. Гарний, дійсно. Як хиже, вкрай небезпечне створіння. Луска у нього в паху блищала вологою, щілина статевого отвору випустила назовні кінчик геміпенісу.
Дукат так само жадібно дивився на те, як роздягається Бен.
— Колір вашої шкіри — це щось надзвичайне, — сказав він сипливо.
— Говорите, ніби земний работорговець давнини, — відрізав Бен. — Хоча чому я маю дивуватись? Ви такий і є.
Дукат ніби навіть зрадів образі, підійшов ближче, його посмішка стала ширшою, а ласий погляд перебіг униз.
— Мені подобається, як ви виглядаєте, і я нікому б вас не продавав. Яке безглуздя, — відповів він. — Але ж у вас, теранців, ні в чому нема міри. Все таке величезне. Але ж і беззахисне.
Він повільно опустився навколішки — тепер член Бена напружено цілився йому прямо в обличчя. Дукат облизнув губи, і Бен здригнувся від млосного передчуття. Він знав, які прохолодні ці губи і наскільки жадібний рот, який цей язик м’який та верткий. Передчуття вологого дотику було таким гострим, що Бен застогнав.
— І ви так легко віддаєтеся на милість моїх зубів, — видихнув Дукат. — Яка безмежна довірливість. Що ж, цей спосіб заволодіти вашим тілом я спробую першим.
— Якщо ти навіть випадково торкнешся мене зубами, я тобі відірву… — відповів Бен рвучко, і у цей момент губи Дуката лагідно торкнулись голівки. Бен захлинувся словами і подався вперед. Губи ковзнули стволом прутня далі, відтягнувши крайню плоть. Язик повільно пробігся вуздечкою, викликавши у Бена новий стогін.
Дукат взявся за його прутень рукою та відсторонився, розглядаючи його з жадібною цікавістю дослідника.
— То, значить, у вас, теранців, як і в баджорців, чутливий кінчик, — сказав він.
— Так ти маєш багатий досвід з баджорцями? — прохрипів, не втримавшись, Бен. Дукат зареготів.
— Ви, Бенджаміне, щоразу підігріваєте мою пристрасть, кожна фраза як влучний постріл, — відповів він. — Прекрасно.
— Заткнися.
— З радістю. — Він знову обхопив прутень губами і почав смоктати, то сильніше, то слабше. Його вільна рука погладжувала геміпеніс, пальці пірнали у вологу розкриту щілину та знову виринали назовні. Врешті решт Бен схопив його за шийний гребінь та штовхнувся глибше, і Дукат відкрив рота, впускаючи його. Горло у нього теж було прохолодним, а язик…
Від гострого сплеску задоволення Бен зойкнув, завмерши. Тяжке дихання та гуркіт серцебиття заповнили увесь світ. Він чув стогін Дуката, але не мав сил реагувати. Все стало білим, прозорим та легким.
На мить.
***
— Хотів би я знати, де мій одяг, — бурмотів Дукат. — І чому ми на вашому, Бенджаміне, кораблі, а не на моєму.
На борту «Ріо Гранде» Дакс не було — Бен сподівався, що все в порядку, що він її не втратив, але в голові все ще млосно крутилося, і зосередитись було важко. Він дістав з реплікатора брюки та кітель, сподіваючись, що вгадав з розміром, і простягнув Дукату.
— Радійте, що ми на моєму, бо ваші підлеглі б дуже зацікавилися тим, чому ви голий, — сказав він. — І навіть з готовими відповідями на це питання вони б придумали безліч теорій, одна цікавіша за іншу. Одягніться.
Дукат глипнув на стандартний одяг, наче це було щось отруйне. Бен відчув звичний укол роздратування.
— Вони не ставитимуть питань, — пирхнув Дукат. — І теорії будуть для мене скоріше схвальними. А ось якщо я з’явлюся перед ними у федеральній формі, то питання дійсно з’являться, гострі, незручні питання, і я буду змушений звітувати про цей факт Центральному командуванню. Чого б мені сильно не хотілося.
Бен теж натягнув на себе запасну форму, затісну на нього, проте що було робити? Він сів за кермо: шатл все ще знаходився у кротовині.
— Чого б мені хотілося найбільше, — додав Дукат, — то це повністю забути цю прикру ситуацію, в яку нас поставили ці… ці… створіння.
Бен озирнувся. Дукат не здавався засмученим, навпаки — його очі сяяли, а обличчя й шийні гребені пашіли блакитним.
— То я повторюю пропозицію щодо радника, — сказав він, не знаючи, що ще можна додати.
На цей раз Дукат, здається, таки засмутився. Пирхнув, і посмішка на його вустах згасла.
— Які дурниці. Дорослий кардасіанець не може травмуватись об звичайний секс. Але я б волів це забути, і якнайшвидше…
Світло блимнуло. Шатл рушив уперед сам, без команди, і за секунду вигулькнув у космос. Дукат зник, наче його й не було, а комунікатор заверещав повідомленнями. Чомусь перед шатлом висіла станція, яка мала бути біля планети а коло неї — ще три незнайомі кардасіанські судна.
Треба було терміново вирішувати проблеми.
***
— Можу привітати вас, командере, з чудовим відкриттям для Федерації, — сказав Дукат. Його кисле обличчя дивно контрастувало з тим збудженим захватом, що Бен бачив буквально годину тому.
— Дякую, ґале, — відповів Бен. — Проте це відкриття не для Федерації, а для Баджора..
— Ах, дійсно. Для Баджора.
— І для Кардасії у тому числі, — продовжив Бен. Він шукав у очах Дуката знайомий блиск і не знаходив. — Думаю, стабільна кротовина, що веде у Гама-квадрант, пожвавить торгівлю в усьому секторі. До речі… вибачте, але я б хотів вас запитати, що саме ви пам’ятаєте з моменту, як потрапили в кротовину?
Дукат насторожився.
— До чого ці питання?
— Бо я сам не дуже добре покладаюся на пам’ять, — примирливо відповів Бен. — Мені здалося, що я міг дещо пропустити.
Дукат знайомим рухом розправив плечі.
— Кардасіанці мають ейдетичну пам’ять — ми тренуємо її змалечку. Чотирирічні діти вже навчені запам’ятовувати все точно й чітко. Спочатку ми пролетіли крізь кротовину у Гама-квадрант, а потім повернулися, хоча і повільно. Якісь енергетичні флуктуації. Я щиро вдячний вам, командере, що ви допомогли «Пракеш» здолати той тернистий шлях.
— І все? — перепитав Бен.
Дукат здивувався.
— А могло бути щось інше?
— Ні, ні, — запевнив його Бен, тамуючи полегшений віддих. Напевне, то було на краще — але добре, що він сам не попросив у Пророків щось настільки ж безглузде. — Завжди радий допомогти.
Губи Дуката склалися у знайому самовдоволену посмішку — м’які, прохолодні, жадібні губи, — і на мить Бен все ж пожалкував, що той усе забув.
— Сподіваюся, — відповів Дукат, — я зможу повернути вам цей борг якнайшвидше. Дуже не люблю залишатись комусь винним.
— Упевнений, за першої ж необхідності я обов’язково звернусь по допомогу саме до вас, ґале.
Кардасіанці не тиснуть рук, тому Дукат лише хитнув головою у відповідь та вийшов з кабінету. Бен провів його поглядом — стрункий, гарний, але й небезпечний, хитрий супротивник. Хоча тепер Бен знав: якщо буде потреба, вони зможуть знайти спільну мову.
І це давало надію на цікаве майбутнє.